Характеристика тети моти мина мазайло

Поетичне літугрупування, існувало у 1991 —1994 pp. Шевченко «Кавказ» Якову деБальмену Коцюбинський «Intermezzo» Кононівськимполям Кобилянська «Земля» Батькові письменниці Новела складається з 11 частин, що пов'язані образом митця — учасника й оповідача зображуваного; розповідає про його духовне одужання при зустрічі з природою. У творі порушено проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу. Символічні образи Моя утома — зневіра, надломленість, депресія. Ниви у червні ниви в червні тільки починають набирати сили - символізують життєву енергію, а її так не вистачає головному герою. Сонце — символ вічності, космічної енергії, сили. Три білих вівчарки — самозакохана Пава — дворянство, Трепов — жандармерія кличкою стало прізвище міністра внутрішніх справ«дурний Оверко» — принижене і темне селянство, якому досить дати трошки волі і воно вже не кинеться ні на. Зозуля народний образ — символ, що втілює надію і життя образ часу. Жайворонки — символ творчого піднесення. Залізна рука города — потяг і саме місто, що вторгається в життя особистості. Людське горе — становище народу. Образ ночі — символ краси, одухотвореної Богом. Образ білих мішків — образ повішених людей. Страшно сильно пишете Ви…Гірка,пориваюча,закривавленапоезіяВаша…,котрунеможназабути… Плакала-м, тайвже. » Володимир Винниченко «Момент» 1964 Літературний рід: епос. Тема: зображення кохання з першого погляду й страшної розплати за мить щастя. Головна ідея: оспівування краси й сили почуття кохання. Головні герої: артилерист Сашко Діденко, мадярка Лорі Ларисаїї чоловік, комбат Шадура. Тема: історія короткої любові між революціонером і панною в ризи кованій для життя ситуації. Головна ідея: оспівування почуття кохання; усвідомлення скороми-нущості щастя. Головні герої: революціонер, панночка Муся, контрабандист Семен Пустун. Сюжет: революціонер зустрічається з панночкою в клуні перед спланованим нелегальним переходом через кордон. Панночка так само тікає від переслідування поліції. Герой закохується в панночку — і чи тач стає свідком народження й розвитку високого почуття. Молоді лю ди переживають страшний, екстремальний момент: перебігаючи при кордонну смугу під обстрілом, вони уникають смерті і як переможці святкують радість життя. Олесь Гончар «Замитьщастя» ПОДВІЙНЕ КОЛО З роману «Вершники» Літературний рід: епос. Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадян ської війни 1919 р. Головна ідея: засудження братовбивства й недотримання закону на родної моралі «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» — протиставлення загальнолюдських вартостей класовим. Головні герої: брати Половці — денікінець Андрій, петлюрівець Оверко, махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко, червоний коман дир Іван; їхній батько Мусій Половець; червоний комісар Герт. Сюжет: бій у степу під Компаніївкою в серпні 1919 р. Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід нехай плаче… Рід перевернеться, а держава стоятиме. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів. Шаланда в морі Літературний рід: епос. Тема: зображення надзвичайної ситуації рибалок у штормовому крижаному морі. Головна ідея: возвеличення родини, подружньої відданості, гуман них основ життя, народної моралі, етичних ідеалів. Головні герої: Мусій Половець, його дружина Половчиха, рибалка Чубенко. Сюжет: Мусій Половець змагається з крижаними хвилями, але на магається врятувати не себе, — артільну шаланду. З берега його майже не видно, допомогти йому ніяк. Друзі-рибалки вже не вірять у щасливе повернення. На березі залишається лише його вірна дружина. Вона з на дією дивиться на море, згадує своє життя з Мусієм, своїх синів. І ось вона почула голос свого змученого крижаними хвилями чоловіка. Му сій сказав, що не міг кинути артіль, бо вона й так бідна. Подружжя По ловців, ніжно обнявшись, пішло до домівки. Тема: протистояння добра і зла в душі героя «чекіста і людини»його роздвоєність. Головна ідея: фатальна невідповідність між ідеалами революції та засо бами їх досягнення; розвінчання й засудження революційного фанатизму. Головні герої твору: «Я» — главковерх «чорного трибуналу», доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша, мати «Я». Місце дії: «Помешкання наше — фантастичний палац: це будинок розстріляного шляхтича. Химерні портьєри, древні візерунки. Сюжет: засідання «чорного трибуналу комуни» у «фантастичному палаці» будинок розстріляного шляхтича — ухвалення одного й того ж вироку: «Розстрілять! Композиція: ліричний заспів і три частини; розповідь ведеться від першої особи; поєднання картин-марень і картин моторошної реальності. Кольори: темні ночі, чорний трибунал революції, апарат військового телефону тягне печальну тривожну мелодію, канделябр тускло горить, у городі — тьма, північна тьма, холодна трясовина, заграва, гарматний гул, палахкотять блискавиці, хмари пилу, які покривають мутне вогняне сонце; сонце — мідь і неба не видно, мутна курява над далеким небосхилом, зелено-лимонна безвість мертвої дороги. Звуки: дзвенить мідь, глуха канонада, насуваються грози, виють собаки, передзвін сердець, росте передгроззя, скоро буде гроза; вечір не розрядив заряду передгроззя, кричить вокзальний ріжок, одноманітно відбиває кулемет. Воєнна лексика + стилістично маркована : атака, полки, кавалерія, фланг, інсургенти повстанціконтратака, синедріон верховний суд Іудеївійськовий телефон, тачанки, версальці, батальйон, гарнізонні роти, гінці з фронту, обози, чека, штаб Духоніна, розірвався снаряд, версальці наступають — інсургенти відступають, конвойні, авангард, маузер. Я — главковерх чорного трибуналу революції, зовсім чужа людина, бандит за однією термінологією, інсургент — за другою. Я — чекіст, але я і людина. Мої мислі — до неможливості натягнутий дріт. Я йшов у нікуди. Нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне «я». Доктор Тагабат — біла лисина, надто високий лоб, з холодним розумом і каменем замість серця, мій безвихідниі хазяїн, мій звірячий інстинкт, злий геній. Андрюша — розгублене обличчя, тривожний погляд, квола воля, невеселий комунар, коли треба розписатись, завше мнеться і ставить незрозумілий житейський ієрогліф, з тремтячим непевним голосом, усе поривається щось сказати, чудний комунар, наївно каже. Дегенерат — вірний вартовий на чатах із дегенеративною будівлею черепа, трохи безумні очі, низенький лоб чорна копна розкуйовдженого волосся, приплюснутий ніс, нагадує каторжника, мусив бути у кримінальній хроніці палач із гільйотини, якому Я складав гімни; солдат революції, тільки тоді йшов з поля, коли танули димки. Початок: «З далекого туману, з тихих загірних озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю. За вікном ішли росяні ранки і падали на перламутри. В далі з темного лісу брели подорожники й біля синьої криниці, де розлетілись дороги, де розбійний хрест, зупинялись. Мені до болю хочеться впасти на коліна й молитовно дивитися на волохатий силует чорного трибуналу комуни. Воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків. Але це була й єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни. І тоді я горів у вогні фанатизму. Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь радості, закинув руку за шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на скроню. Як зрізаний колос, похилилася вона на мене». Десь пробивалися досвітні плями. Тихо вмирав місяць у пронизаному зеніті. З заходу насувалися хмари. Ішла чітка, рясна перестрілка. Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни». Я Романтика Повість Іван Нечуй-Левицький «Писати треба так, як люди говорять. Нечуй-Левицький «Іван Левицький — се великий артист зору, колосальне, всеобіймаюче око України. Франко «Кайдаше ва сім'я » Основні персонажі твору: Омелько Кайдаш — голова сім'ї Маруся — його дружина Карпо — старший син Лаврін — молодший син Мотря — старша невістка Мелашка — молодша невістка Другорядні персонажі: Параска Гришиха Палажка Солов'їха Головна думка Головна думка повісті — це показ буденних ситуацій, у яких відбувається змізеріння людської душі, зумовлене постійною залежністю людей від матеріальних нестатків. Духовна роз'єднаність зумовлена відсутністю прагнення зрозуміти один одного. Це отруює життя і батьків, і їхніх синів та невісток. » Чарлі Чаплін Олександр Довженко автобіографічна повість,кіноповість спогади Олександра Довженка про дитинство в рідному селі на Чернігівщині. Твір сповнений тонкого гумору. Повість є гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя. Народився 29 листопада 1778р. Персонажі Маруся — головна героїня, донька Наума Дрота; Наум Дрот — багатий селянин, батько Марусі; Настя Дрот — мати Марусі, дружина Наума Дрота; Василь — наречений Марусі. Я написав «Марусю» і довів, що від малоросійської мови можна розчулитися. Григорій Квітка-Основ'яненко Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі. Ваша «Маруся» мені так розказала. Ольга Кобилянська Ольга Кобилянська була великою письмен- ницею, бо час нічого не заподіяв її творам, а тільки утвердив їх у нашому народі… Земляк «Земля» «Земля» — це соціально-психологічна повість Ольги Кобилянської, один із кращих творів про селянство не лише в українській, а й у світовій літературі. Своєму батькові Юліанові Кобилянському посвячує авторка Головним персоніфікованим образом повісті є земля Івоніка Федорчук — буковинський селянин — працелюбний, чесний, дбайливий. Така ж і дружина Івоніки Марійка Михайло — батькова надія і гордість Анна його дівчина Сава і Рахіра перша україномовна соціально-реалістична сентиментальна повість Жанр: кіноповість. Тема: зображення жахливого початку війни з фашистськими загарб никами й відступу радянських військ. Головна ідея: утвердження ідеї невмирущості української нації, ви сокої моралі українців у кривавий час воєнного лихоліття. Тіні забутих предків Коцюбинський 1911 Літературний рід: епос. Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання. Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир. Життя гуцулів у повісті Коцюбин ського — це дивне поєднання християнського й язичницького началу. Герої Іван Палійчук — дев'ятнадцята дитина у родині. Не відчуваючи себе комфортно серед людей, часто втікає в ліс. Добре знається на травах ще з семи років. Згодом знайомиться із Марічкою, дівчинкою з ворожого роду. Між дітьми зав'язується дружба, а згодом — кохання. Після смерті батька хлопець змушений іти працювати на полонину, і коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. З великого горя Іван йде в ліс і там живе шість років. Потім повертається додому, одружується з Палагною. Закінчується його життя зустріччю із нявкою в образі Марічки. Іван йде за нею в ліс без страху, але мара зникає при появі чугайстра, доброго лісового духа. Потім Іванові вчувається її голос, і він, слідуючи за ним, падає з гори. Марічка Гутенюк — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити м разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені. Палагна — дівчина з багатого роду, добра господарка. Але вона не була вдоволена своїм мрійливим чоловіком, який все більше любив пасти маржинку, а не ходити коло хати. Не розуміла вона й Іванових пісень. Палагна стає коханкою сусіда Юри. Юра — мольфар, людина, наділена надприродними здібностями. Йому під силу відігнати градову хмару чи, навпа ки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину — залеж но від обставин та уподобань. Стає коханцем Палагни і прагне звести чарами Івана зі світу. Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», уразив кінорежисера Параджанова, який у середині 1960-х екранізував твір Кіноверсія повісті здобула світове визнання Тема: дворянство як міф про краще життя. Головні ідеї: викриття бюрократизму й судової системи, заснованої на хабарництві; засудження підміни особистісних цінностей становою належністю. Дійові особи: заможний хлібороб Мартин Боруля, його дружина Па-лажка, син Степан, дочка Марися; багатий шляхтич Гервасій Гуляниць-кий, його син Микола; реєстратор з ратуші Націєвський; повірений Трандалєв Омелько й Трохим — наймити Борулі. Комедія Літературний рід: драма. Тема: зображення українізації й міщанства в Україні у 20-і роки XX ст. Головна ідея: засудження міщанства, національної упередженості й зверхності. Головні дійові особи: родина Мазайла — Мина Мазайло, його діти Рина й Мокій, дружина Килина Мазайлиха ; дядько Тарас, тьотя Мотя, Уля. Сюжет: харківський службовець «Донвугілля» Мина Мазайло ко лишній українець у своєму прізвищі вбачає головну причину своїх життє вих і службових поразок, тому й вирішив змінити його на «більш благород не» — російське Мазєнін. Мина наймає вчительку «правильних проізношеній», яка вчить його грамотно говорити «по-руському». Син головного ге роя, навпаки, прихильник української мови і взагалі всього українського. Мина від цього страждає. Не підтримує позиції Мини й національно свідо мий дядько Тарас, який дуже схожий на запорожця. На боці Мини — дру жина, дочка Рина й терміново викликана телеграмою родичка з Курська тьотя Мотя. Кульмінаційним моментом у творі стає звільнення Мини Ма-зайла-Мазєніна з посади за «систематичний опір українізації». Мина Мазайло Мартин Боруля Микола Куліш Іван Карпенко-Карий повністю вийшла друком у 1842 р. Тема: глузливе зображення панівного класу України XVIII ст. Головна ідея: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, мови, волелюбного духу; засудження жорсто кості панів, морального звиродніння, хабарництва чиновників. Головні герої: Еней, його батько Анхіз і мати Венера; друзі-троянці Низ та Евріал; верховний бог Зевс, бог-покровитель торгівлі Меркурій, бог вітрів Еол, бог моря Нептун; богиня шлюбу Юнона; цариця Дідона, пророчиця Сивілла, цариця Цирцея; цар Латин, його дружина Амата й дочка Лавінія; цар рутульців Турн. Поеми 1905 Літературний рід: ліро-епос. Тема: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом» — так визначає тему сам автор і далі наголошує: «ця тема в та кій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім опові данні». Головна ідея: заклик вірити у свій народ, у своє майбутнє, позбутися рабської психології й будувати нове життя. Головні герої: ліричний герой, Мойсей, князь конюхів Єгошуа; Єгова Бог ; єврейський народ; супротивники Мойсея — Датан і Авірон; де мон пустелі Азазель. Композиція: поема складається з прологу і двадцяти пісень. «Слово про похід Ігорів» Літературний рід: ліро-епос. Жанр: героїчна поема на думку деяких літературознавців — по вість, літописна повість. Тема: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Іго ря на половців 1185 р. Головна ідея: заклик руських князів до єднання для спільної бороть би проти зовнішніх ворогів. Головні герої: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна дружина Ігоря ; половці Овлур, Гзак і Кончак. Сюжет: похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Іго ря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святосла ва та його «золоте слово, з сльозами змітане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з допомогою Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини. Провідний мотив: зображення трагічної долі жінки-покритки й дитини-безбатченка в кріпосному суспільстві. Головні герої: Катерина, її батько й мати, син Івась, москаль Іван. Жанр: сатирична поема з елементами лірики та героїки. Іван Франко так писав про поему: «…це огниста інвектива проти темного царства…» Тема: зображення загарбницької політики російського самодер жавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі. Жанр: поема революційно-романтична, історико-героїчна, соціаль на; перший український історичний роман у віршах. Тема: боротьба українського народу проти польсько-шляхетського па нування в Україні, змалювання широкої картини народного повстання 1768 р. Лірично-філософський вступ: роздуми над плинністю часу, вічними змінами в природі і в людському суспільстві «Все йде, все минає» ; звернення до гайдамаків. «Інтродукція»: характеристика політичного стану в суспільстві, розкриття причин повстання — експозиція першої сюжетної лінії СЛ. Жанр: сатирична поема політична сатира. Провідний мотив: зображення справжньої суті російського імпер ського режиму. Головні ідеї: засудження самодержавства й кріпосництва в Росій ській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів. Сюжет твору: політ ліричного героя над Україною жахливі кар тини закріпаченої України на тлі розкішної природи — над Сибіром каторжні роботи засланих декабристів — ліричний герой у Петер бурзі палац самодержця, сцена «генерального мордобитія» І. У всякого своя доля І свій шлях широкий: Той мурує, той руйнує, Той неситим оком За край світа зазирає — Чи нема країни, Щоб загарбать і з собою Взять у домовину, Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі» — тривалий час там іде війна. Споконвіку там орел символ російського самодержавства карає Прометея символ нескореного народута не в змозі остаточно здолати непокірного титана: Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога. Вид лірики: патріотична громадянська. Провідні мотиви: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації. Провідні мотиви: захоплення героїчним минулим України; роль уроків історії для вирішення проблем сучасності; віра в безсмертя рід ного народу. Нема Січі; очерети У Дніпра питають: «Де то наші діти ділись, Де вони гуляють? » Чайка скиглить літаючи, Мов за дітьми плаче; Сонце гріє, вітер віє На степу козачім. На тім степу скрізь могили Стоять та сумують; Питаються у буйного: «Де наші панують? » — «Не вернуться! Заграло, сказало Синє море. » Правда, море, правда, синє! Такая їх доля: Не вернуться сподівані, Не вернеться воля, Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани! Обідрана, сиротою Понад Дніпром плаче; Тяжко-важко сиротині, А ніхто не Коли яку насипали, Кого положили. Про старину, про те диво, Що було, минуло — Утни, батьку, щоб нехотя На ввесь світ почули, Що діялось в Україні, За що погибала, За що слава козацькая На всім світі стала! Утни, батьку, орле сизий! Нехай я заплачу, Нехай свою Україну Я ще раз побачу, Нехай ще раз послухаю, Як те море грає, Як дівчина під вербою Гриця заспіває. Нехай ще раз усміхнеться Серце на чужині, Поки ляже в чужу землю, В чужій домовині. Тілько ворог, що сміється… Смійся, лютий враже! Та не дуже, бо все гине,— Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України! Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна та правдива, Як господа слово. Чи так, батьку отамане? Та що й казать? А до того — Московщина, Кругом чужі люде. «Не потурай»,— може, скажеш, Та що з того буде? Насміються на псалом той, Що виллю сльозами; Насміються… Тяжко, батьку, Жити з ворогами! Отаке-то лихо тяжке, Батьку ти мій, друже! Блуджу в снігах та сам собі: «Ой не шуми, луже! » Не втну більше. Тема: зображення життя вільних селян у закріпаченій Україні се редини XIX ст. Головна ідея: обстоювання не спотвореного майновими розрахунка ми родинного щастя. Головні герої: заможний козак Максим Гримач, Катря — старша доч ка, Тетяна — молодша; Семен, кріпак, коханий Катрі. Зображення трагізму внутрішнього світу героя, ліризм і драматич ний сюжет, наявність в оповіданні діалогів, казкових елементів дають підстави назвати оповідання Марка Вовчка «Максим Гримач» баладним. Тарас Шевченко присвятив авторці «Народних оповідань» вірш «Марку Вовчку», у якому назвав її «кротким пророком» і «донею». «Повість минулих літ» Жанр: літопис. Про твір: «Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору. Літопис МаркоВовчок «МаксимГримач» Гумореска Усмішка Байка 1953 Літературний рід: епос. Головна ідея: виховання любові до природи. Композиція: усмішка складається з чотирьох частин: у першій опові дач запрошує читача побувати на Осколі й помилуватися краєвидами цієї річки; у другій частині дід Панько застерігає бути обережним біля ковбані, у якій живе величезний сом; у третій частині йдеться про сома, який тягав за собою моторного човна; у четвертій герой-оповідач розпо відає про те, чим живляться соми і як їх ловити 1927 Літературний рід: епос. Тема: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника. Головна ідея: у гумористичній формі висвітлити фактори, які впли вають на формування митця. Композиція: гумореска складається з трьох розділів: у вступному етюді-розділі йдеться про народження Остапа Вишні, його батьків і ви тівки дитинства; у другому й третьому розділі з тим самим, що і в пер шому, відтінком добродушного сміху розповідається про навчання й формування світогляду майбутнього майстра слова. Головна ідея: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» ідея спорідненої праці. Головні герої: Бджола, Шершень. Остап Вишня «Сом» Остап Вишня «Мояавтобіографія» ГригорійСковорода «Бджолата Шершень» Ліричні вірші гром лірика 1880 Із збірки «З вершин і низин» Літературний рід: лірика. Жанр: гімн ліричний вірш. Провідний мотив: боротьба народних мас за світле майбутнє, не схитна віра в їхню перемогу. Вічний революцйонер — Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю, — Він живе, він ще не вмер. Ні попівськiї тортури, Ні тюремні царські мури, Ані війська муштровані, Ні гармати лаштовані, Ні шпіонське ремесло В гріб його ще не звело. Він не вмер, він ще живе! Хоч від тисяч літ родився, Та аж вчора розповився І о власній силі йде. І простується, міцніє, І спішить туди, де дніє; Словом сильним, мов трубою, Міліони зве з собою, Міліони радо йдуть, Бо се голос духа. Голос духа чути скрізь: По курних хатах мужицьких, По верстатах ремісницьких, По місцях недолі й сліз. І де тільки він роздасться, Щезнуть сльози, сум нещастя, Сила родиться й завзяття Не ридать, а добувати, Хоч синам, як не собі, Кращу долю в боротьбі. Вічний революцйонер — Дух, наука, думка, воля — Не уступить пітьмі поля, Не дасть спутатись тепер. Розвалилась зла руїна, Покотилася лавина, І де в світі тая сила, Щоб в бігу її спинила, Щоб згасила, мов огень, Розвидняющийся день? Як умру, то поховайте Мене на могилі Серед степу широкого На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу… отойді я І лани і гори — Все покину, і полину До самого Бога Молитися… а до того Я не знаю Бога. «Заповіт» 1845 Літературний рід: лірика. Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства. Жанр: ліричний вірш медитація. Вид лірики: громадянська медитативна. Провідний мотив: патріотичні почуття відповідальності за батьків щину. Усього до циклу «В казематі» входить тринадцять віршів: «Садок вишневий коло хати…», «Мені однаково, чи буду…», «Ой три шляхи широкії…» та ін. Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині - Однаковісінько мені. В неволі виріс між чужими, І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу - Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі. Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись. Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибу казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Темряву тривожили криками півні, Танцювали лебеді в хаті на стіні. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги. У хмільні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові. Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорночубих диво-наречені. Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі, Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Жанр: ліричний вірш колискова. Провідний мотив: любов до матері й Батьківщини. ІванФранко «Гімн» Тарас Шевченко «Меніоднаково» ВасильСимоненко «Лебедіматеринства» Ліричні вірші патріотична лірика О слово рідне! Чужинцям кинуте на сміх! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левів рев… О слово! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над. Провідні мотиви: любов до рідної мови і заклик до її збереження. Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками… Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі, у квітці, в пташині, в електровогнях, у пісні у кожній, у думі, в дитячий усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі… Як та купина, що горить — не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових, в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих. Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!. Як небо її голубе, люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну… Любіть у труді, у коханні, у бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею! Провідний мотив: щира любов до рідної України. Василь СтусО земле втрачена, явися!. » Літературний рід: лірика. Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю. О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні і лазурове простелися, пролийся мертвому мені! І поверни у дні забуті, росою згадок окропи, віддай усеблагій покуті і тихо вимов: лихо, спи!. Сонця клопочуться в озерах, спадають гуси до води, в далеких пожиттєвих ерах мої розтанули сліди. Де сині ниви, в сум пойняті, де чорне вороння лісів? Світання тіні пелехаті над райдугою голосів, ранкові нашепти молільниць, де плескіт крил, і хлюпіт хвиль, і солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль? Де дня розгойдані тарілі? Де голубів вільготні лети і бризки райдуги в крилі? Минуле, озовися, де ти? О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні, і лазурово простелися, і душу порятуй мені. Провідні мотиви: воля — найбільше багатство, уславлення Добро в ній якеє? Кажуть, неначе воно золотеє? Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, Проти свободи воно лиш болото. О, якби в дурні мені не пошитись, Щоб без свободи не міг я лишитись. Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою! » ГригорійСковорода «Delibertate» ВолодимирСосюра «ЛюбітьУкраїну» Ліричний вірш філософська Гетьте, думи, ви хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Я на вбогім сумнім перелозі Буду сіять барвисті квітки, Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сльози гіркі. І від сліз тих гарячих розтане Та кора льодовая, міцна, Може, квіти зійдуть — і настане Ще й для мене весела весна. Вид лірики: особиста філософська. Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій. Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту. Клянусь тобі, веселий світе, Клянусь тобі, моє дитя, Що буду жити, поки жити Мені дозволить дух життя! Шумлять щасливі води, І грає вітер навкруги, І голуби ясної вроди Черкають неба береги. Богдан-ІгорАнтонич «Різдво Літературний рід: лірика. Провідний мотив: таїнство різдвяного вечора переплетення христи янських і язичницьких мотивів. Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий. Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх. У долоні у Марії місяць — золотий горіх. Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся в передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям, як син, тобі доземно поклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і чесними сльозами обіллюсь. Хай прийдуть в гості Леся Українка, Франко, Шевченко і Сковорода. Заблуканий у пущі, уже не ремствуй, позирай у глиб, у суще, що розпукнеться в грядуще і ружею заквітне коло шиб. Василь Стус«Як добре те, що смерті не боюсь я» вийшов друком у 1986 р. Вид лірики: патріотична і філософська. Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин. Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучився, болів, із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди, і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші. Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. Провідні мотиви: значення слова в житті людини, сутність поетич ного мистецтва. ЛесяУкраїнка «Contraspemspero» ЛінаКостенко «Страшніслова, коли вонимовчать» Ліричні вірш філософська Над шляхом, при долині, біля старого граба, де біла-біла хатка стоїть на самоті, живе там дід та баба, і курочка в них ряба, вона, мабуть, несе їм яєчка золоті. Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів. Хитаються патлашки уздовж всії стежини, і стомлений лелека спускається на хлів. Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки. А потім довго-довго на призьбі ще сидять. Я знаю, дід та баба - це коли є онуки, а в них сусідські діти шовковицю їдять. Дорога і дорога лежить за гарбузами. І хтось до когось їде тим шляхом золотим. Остання в світі казка сидить під образами. Навшпиньки виглядають жоржини через тин… 1989 Літературний рід: лірика. Всякому місту — звичай і права, Всяка тримає свій ум голова; Всякому серцю — любов і тепло, Всякеє горло свій смак віднайшло. Панські Петро для чинів тре кутки, Федір-купець обдурити прудкий, Той зводить дім свій на модний манір, Інший гендлює, візьми перевір! Той безперервно стягає поля, Сей іноземних заводить телят. Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк. Ладить юриста на смак свій права, З диспутів учню тріщить голова, Тих непокоїть Венерин амур, Всяхому голову крутить свій дур. В мене ж турботи тільки одні, Як з ясним розумом вмерти мені. Знаю, що смерть — як коса замашна, Навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик то чи цар,— Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь… Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею філософсько-сати ричний. Вид лірики: громадянська філософська. Провідні мотиви: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління. Двояко Вагаються трагічні терези. Не кинувши у глиб надійний якор, Пливу й пливу повз береги краси. Та тільки тут веселий галас бою — Розгоном бур і божевіллям хвиль. Зачарований тобою, Пливу в тебе! Вид лірики: філософська, громадянська. Провідний мотив: роль слова, митця в житті суспільства. » Ліричні вірші пейзажна Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Думами, думами — наче море кораблями, переповнилась блакить Ніжнотонними: Буде бій Вогневий! Сміх буде, плач буде Перламутровий… Стану я, гляну я — скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий З переливами: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Любая, милая,— чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай. Там за нивами: Ой одкрий Колос вій! Сміх буде, плач буде Перламутровий… 1914 Із збірки «Соняшні кларнети» Літературний рід: лірика. Провідний мотив: гімн весні як символу любові, життя й натхнення. Має крилами Весна Запашна, Лине вся в прозорих шатах, У серпанках і блаватах… Сяє усміхом примар З-поза хмар, Попелястих, пелехатих. Ось вона вже крізь блакить Майорить, Довгожданна, нездоланна… Ось вона — Блакитна Панна!. Гори, гай, луги, поля — Вся земля Їй виспівує: «Осанна! » А вона, як мрія сну Чарівна, Сяє вродою святою, Неземною чистотою, Сміючись на пелюстках, На квітках Променистою росою. Провідні мотиви: возвеличення краси природи і єдність її з мистецтвом. Ви знаєте, як липа шелестить У місячні весняні ночі? Ви знаєте, як сплять старі гаї? Та ви вже знаєте, як сплять гаї! Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі. Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? Чого являєшся мені У сні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні — Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці — минаєш, Вклонюся — навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. Являйся, зіронько, мені Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити — Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха,— Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає. По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха! Провідний мотив: нерозділене кохання. Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе - І струмінь власної душі Улий в шумляче море. Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся І серед мрій і забуття В розкошах закохайся. Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, - Гори! Життя — єдина мить, Для смерті ж — вічність ціла. Чому ж стоїш без руху ти, Коли ввесь світ співає? Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє. І сміло йди під дзвін чарок З вогнем, з піснями в гості На свято радісне квіток, Кохання, снів і млості. Загине все без вороття: Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди. Жанр: романс він став популярною народною піснею. Вид лірики: інтимна любовна. Провідний мотив: захоплення красою життя й красою кохання. Олександр Олесь«Чари ночі» О панно Інно, панно Інно! Сніги… Сестру я Вашу так любив - Дитинно, злотоцінно. Цвіли луги… О люба Інно, ніжна Iнно, Любові усміх квітне раз — ще й тлінно. Я Вам чужий — я знаю. А хтось кричить: ти рідну стрів! І раптом — небо… шепіт гаю… О ні, то очі Ваші. Вид лірики: інтимна любовна. Провідний мотив: нестерпна туга за втраченим коханням, поєдна на зі світлим спогадом про нього. ІванФранко «Чогоявляєшсяменіусні» ПавлоТичина «О панноІнно» Пісні Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов. Андрій Малишко «Пісня про рушник» 1959 Літературний рід: лірика. Провідний мотив: материнська любов і відданість своїм дітям. Ой Морозе, Морозенку, Ой да ти славний козаче! За тобою, Морозенку, Вся Вкраїна плаче! За тобою, Морозенку, Вся Вкраїна плаче! Ой не так вся Україна, Як рідная мати, Заплакала Морозиха, Стоя біля хати. Заплакала Морозиха, Стоя біля хати. Ходім з нами, козаками, Мед-вина напийся! Попереду Морозенко Сивим конем грає. Бились зранку козаченьки До ночі глухої. Козаків лягло чимало, А татар — утроє. Козаків лягло чимало, А татар — утроє. Ні один козак не здався Живим у неволю; Полягли всі, не вернуться Ні один додому. Полягли всі, не вернуться Ні один додому. Не вернувся й Морозенко, Голова завзята - Замучили молодого Вороги прокляті! Замучили молодого Вороги прокляті! Вони, ж його не стріляли І на чверті не рубали, Тільки з його, молодого, Живцем серце взяли. Тільки з його, молодого, Живцем серце взяли. Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду, Гей, не один лях лежить головою в воду. Не пий, Хмельницький, дуже той Жовтої Води: Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди. «А я ляхів не боюся і гадки не маю, За собою великую потугу я знаю, Іще й орду за собою веду: А все, вражі ляхи, на вашу біду». Утікали ляхи — погубили шуби… Гей, не один лях лежить, вищиривши зубиі Становили ляхи дубовії хати, Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати! Утікали ляхів де якії повки, Їли ляхів собаки і сірії вовки. Гей, там поле, а на полі цвіти,— Не по однім ляху заплакали діти. Гей, там річка, через річку глиця,— Не по однім ляху зосталась вдовиця! За основу пісні «Чи не той то хміль…» узято одну з найвизначні ших подій Національно-визвольної війни під проводом Хмельниць кого — перша збройна перемога козаків над поляками під Жовтими Во дами в травні 1648 р. «чи не той то хміль» Історична пісня У пісні «Ой Морозе, Морозенку» йдеться про героїчну боротьбу й загибель полковника Морозенка в бою з татарами. Учені вважають, що Станіслав Морозенко — військово-політичний діяч часів Хмельниччи ни, за походженням з галицько-подільського шляхетського роду Пісні Марусі Чурай Віють вітри, віють буйні, Аж дерева гнуться, Ой як болить моє серце, А сльози не ллються. Трачу літа в лютім горі І кінця не бачу. Тільки тоді і полегша, Як нишком поплачу. Не поправлять сльози щастя, Серцю легше буде, Хто щасливим був часочок, По смерті не забуде… Єсть же люди, що і моїй Завидують долі, Чи щаслива та билинка, Що росте на полі? Що на полі, що на пісках, Без роси, на сонці? Тяжко жити без милого І в своїй сторонці! Де ти, милий, чорнобривий? Як я, бідна, тут горюю, Прийди подивися. Полетіла б я до тебе, Та крилець не маю, Щоб побачив, як без тебе З горя висихаю. До кого я пригорнуся, І хто пригoлубить, Коли тепер того нема, Який мене любить? «Віють вітри» Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі, Заплакала Марусенька Свої ясні очі. Не плач, не плач, Марусенько, Не плач, не журися Та за свого миленького Богу помолися. Стоїть місяць над горою. Та сонця немає, Мати сина в доріженьку Слізно проводжає. Ой Бог знає, коли вернусь, У яку годину. Прийми ж мою Марусеньку Як рідну дитину. Прийми ж її, матусенько, Бо все в Божій волі. Бо хто знає, чи жив вернусь. Чи ляжу у полі! Щоб чужая дитиночка За рідную стала? Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі, Заплакала Марусенька Свої ясні очі… «Засвіт встали козаченьки» Балада Бондарівна А в городі славнославцю Сидить дівок купка, Межи ними Бондарівна, Як сиза голубка. Ой, чи підеш, ой, чи підеш В сирій землі гнити? Ой на тобі, старий Бондар, Тай дукатів бочку. Оце тобі, старий Бондар, За хорошу дочку. Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків, Бідних невольників. То вони тридцять літ у неволі пробувають, Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають. То до їх дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Приходжає, Словами промовляє: «Гей, козаки, Ви, біднії невольники! Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера? » Що тоді бідні невольники зачували, Дівку-бранку, Марусю, попівну Богуславку, По річах познавали, Словами промовляли: «Гей, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко! Почім ми можем знати, Що в нашій землі християнській за день тепера? Що тридцять літ у неволі пробуваєм, Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм, То ми не можемо знати, Що в нашій землі християнській за день тепера». Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє зачуває, До козаків словами промовляє: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Що сьогодні у нашій землі християнській великодная субота, А завтра святий празник, роковий день великдень». То тоді ті козаки теє зачували, Білим лицем до сирої землі припадали, Дівку бранку, Марусю, попівну Богуславку, Кляли-проклинали: «Та бодай ти, дівко-бранко, Марусю, попівно Богуславко, Щастя й долі собі не мала, Я Як ти нам святий празник, роковий день великдень сказала! » То тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Теє зачувала. Тоді дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка, Добре дбає,— До темниці приходжає, Темницю відмикає, Всіх козаків, Бідних невольників, На волю випускає І словами промовляє: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники! Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте, Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте, Моєму батьку й матері знати давайте: Та нехай мій батько добре дбає, Грунтів, великих маєтків нехай не збуває, Великих скарбів не збирає, Та нехай мене, дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки, 3 неволі не викупає, Бо вже я потурчилась, побусурменилась Для роскоші турецької, Для лакомства нещасного! » Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників 3 тяжкої неволі, 3 віри бусурменської, На ясні зорі, На тихі води, У край веселий, У мир хрещений! Вислухай, боже, у просьбах щирих, У нещасних молитвах Нас, бідних невольників! Автор Місце народження Жанр Вклад Твори ПантелеймонКуліш Народився7серпня1819 року вмістечкуВоронежіЧернігівськоїгубернії. «Писатитреба так, як людиговорять. Бондарівна 1884 Розумнийі дурень 1885 Наймичка 1885 МартинБоруля 1886 Гроші 1889 Стотисяч 188 ЛінаКостенко Нар. Навчався уКатеринославськомууніверситеті першеоповідання— «Важкепитання» - 1919р. «Гайдамаки», «Ваня» - 1920р. » незакінчена Основоположникновоїукраїнськоїлітературноїмови Народився9вересня1769р. Приглашаем Ваших учеников к участию в самой массовой дистанционной олимпиаде «Инфоурок» по 24 школьным предметам. Среди самых активных учителей, привлекших учеников к участию в олимпиаде, будет разделён призовой фонд 1.

См. также